«Я люблю кидати виклики»: солістка Один в каное про музику, Євробачення, гастролі в Росії та майбутнє країни

Солістка «Один в каное» Ірина Швайдак напередодні сольного концерту в Києві та туру по Україні спеціально для Clutch розповіла про творчість гурту, основну мету музики, президентські вибори та про те, що найбільше приносить задоволення у роботі.

Довгий час ви залишалися «в тіні», працюючи не на широку аудиторію — не створювали студійні записи, кліпи, не влаштовували масшабні тури. Що змінилося, що наштовхнуло вас до змін? 

У нас ніколи не було відчуття, що ми знаходимось «в тіні». Відповідно, немає відчуття, що зараз ми вийшли «на світло». Той шлях, який ми встигли пройти, був настільки занурений у творчість, що ми особливо не задумувались над такими речами. Ми грали і у нас виходило — ось і все.

З часом все більше людей дізнається про нашу музику, і це логічно, тому що ми граємо майже десять років. Декому здається, що щось кардинально змінилося, що в якийсь момент ми прокинулись і раптово вирішили мислити іншими масштабами. Але насправді ми йшли і продовжуємо йти вперед поступово, звичними для нас кроками, використовуючи набутий досвід та чуття.

Яка ваша улюблена тематика пісень?

Мені подобається соціальна тематика, філософські теми — те, що турбує людей не один день. Я не люблю «мілких» тем і «мілких» слів. Вони теж мають право на існування, тому що в музиці автор в силу власних можливостей, або свідомого рішення, сам обирає, наскільки важливий для нього текст, чи музика.

Та мені не цікаво беззмістовно і чисто інтуїтивно підхоплювати мелодійний потік, я люблю кидати виклик і стикати обличчям в обличчя музику і текст, люблю «мучитись» в пошуках метафор, мелодії, звуків. Часто це виснажує і одночасно приносить неймовірне задоволення, коли зрештою народжується музика, гідна тексту, і текст, гідний музики.

Який головний меседж вашої творчості? Яка його основна мета?

Музика «Один в каное» виключно україномовна (за вийнятком одного тексту білоруською). Я дуже чітко відчуваю «яму» в українській музиці, україномовній музиці, порівняно з західною тощо. Я усвідомлюю, що багато в чому це пов’язано з колонізацією української культури та мови в минулому, від якої досі потерпає наша свідомість.

Мені хочеться якомога більше заповнити цю пустку нашою творчістю, надихнути і додати впевненості іншим музикантам бути самими собою, розвивати власну культуру та мову.

Що ви думаєте про Євробачення в цьому році? Кого б ви хотіли бачити на місці учасників від України? Чи нема у вас бажання поїхати на цей конкурс?

Ми не беремо участі в конкурсах у якості учасників. Нам подобається вийти на сцену, зіграти і зійти, не дочікуючись оцінок журі. Я знаю, що Євробачення зараз дуже популярне в Україні, знаю про спірну ситуацію, яка склалась на шоу цьогоріч. Думаю, в цьому немає нічого дивного: зараз наша країна перебуває у стані війни, тож багато звичних тем стають гострими і конфліктними.

Разом з тим я вважаю, що публічні дискусії на сцені конкурсу є дуже доброю терапією для нашого суспільства. Такі речі допомагають поглянути не тільки на конкурсантів, але й на самих себе збоку, відкрито змоделювати і проговорити проблеми, які нас турбують і вилікувати їх. Це щось схоже на британський театр: дуже соціальний і дуже заполітизований, який дає змогу глядачеві подивитись на себе збоку, пережити проблему на сцені, а не виносити її на вулиці.

Як ви ставитеся до зірок, що гастролюють в Росії під час війни? 

Ми живемо в демократичній країні. І якщо ми обрали для себе таку модель, то маємо розуміти, що кожен має право на власний вибір, навіть якщо він для нас неприємний. Але разом з тим, кожен, хто робить вибір, має бути готовим за нього відповідати. Демократія не виправдовує, вона вчить брати на себе відповідальність. Особисто для нас питання гастролей в країні агресора закрите від самого початку.

Хто з українських музикантів вам подобається?

Мені загалом подобається те, що зараз відбувається в українській музиці: незалежно від імен і навіть від якості, той масив українського, який продовжує з’являтись, з часом дасть основу для чогось цінного і вартісного.

Які ваші основні принципи, як музикантів?

Мабуть, немає універсальних, чітко сформованих принципів, які можна прикласти до будь-чого: все залежить від ситуації, людей, власного сумління.

Яким ви бачите майбутнє нашої країни і української музики в тому числі?

Сподіваємось, що вона таки зможе відродитись, зміцнитись і нарешті постояти сама за себе.

Чи підете ви голосувати на вибори? Якого кандидата підтримуєте?

Так, цього разу під час туру матиму можливість з’їздити в рідне місто і проголосувати. З кандидатом чітко визначилась, проте не називатиму його імені.

Що у вашій творчості приносить найбільше задоволення і радості?

Сам процес творчості, процес створення пісні, момент, коли вона шукає себе і знаходить. За той час, який ми граємо, я зрозуміла, що найбільш щасливою почуваю себе, будучи не на сцені, не в кадрі і навіть не на репетиції. Найбільше щастя — це бути наодинці з собою і своїм натхненням.

Більше цікавих матеріалів читай на Clutch!

Еще редакция Сlutch советует прочитать:

Топ-5 полезных перекусов: сытость под рукой