Театральний світ не стоїть на місці, і ця галузь особливо відчуває на собі всі зміни в нашому житті. Постановки все частіше стосуються сучасності, в них можна почути мат. А формат вистави (в зв'язку з карантином) здатний перейти в онлайн.
Про проблеми, нові виклики, сьогодення і майбутнє сучасного українського театру ми поговорили з актором серіалу «Екстрасенс» на каналі НЛО TV і актором Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра – Костянтином Олексенко.
Костянтин, розкажіть з чого почався ваш шлях театрального актора?
Я народився і виріс в акторській сім'ї, тому з дитинства був залучений в усі, скажімо так, тонкощі професії. З раннього віку їздив з дідусем і бабусею на всілякі театральні гастролі. Моя мати, будучи вагітна мною, грала спектаклі, тому я іноді жартую, що виходив на сцену ще ембріоном. Уже в 7 років я вперше вийшов на сцену національного театру імені Івана Франка в епізодичній ролі в постановці «Майстер і Маргарита». У ній мій дід, народний артист СРСР і України, Степан Степанович Олексенко багато років приголомшливо грав роль Майстра. Пізніше я закінчив Київську дитячу академію мистецтв, театральний факультет. Потім був університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, де я закінчив курс в майстерні Богдана Бенюка. Після чого мене взяли в Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, де я і служу до цього дня.
Чим вирізняється і відрізняється від класичного формату сучасний український театр?
Я думаю, передусім – це теми, на які ми зараз спілкуємося з глядачем. Важливі, актуальні, гострі, соціальні, часто болючі і незручні. Про нас, тут і зараз, а не про абстрактних дядь і тьоть кілька століть назад. Конкретні ситуації, які будуть близькі і зрозумілі кожному з нас. Можливість побачити себе з боку або, припустімо, свого сусіда.
У сучасного театру інша мова спілкування з глядачем. У прямому і переносному сенсі. Наприклад, все частіше використовується суржик, іноді мат... Це не добре, не погано – це просто так. Адже, по суті, театр – це дзеркало соціуму. А якісь співочі інтонації, притаманні українському театру минулого століття, на мій погляд, зараз можуть використовуватися хіба що в карикатурній формі.
Що особисто вас найбільше приваблює в театральній службі?
Це, звичайно ж, взаємодія з глядачем, енергетичний обмін, який відбувається між нами під час вистави. Можливість, виходячи на авансцену, сповідатися перед глядачем. Можливо, тим самим, змінювати їхнє життя на краще. Принаймні, мені б хотілося в це вірити.
З якими основними проблемами зіткнувся український театр (і театральний актор зокрема) під час карантину?
Все це було однією великою проблемою. Ми залишилися без всього, що для нас важливо. Сцени, знімального майданчика, глядача, партнерів... І якщо в перший місяць вдавалося знаходити свою принадність у можливості відпочити, то на другий вже дуже «крутило» і хотілося скоріше повернутися до роботи. Але найважливіше, що навіть в цій ситуації наш театр не залишив своїх глядачів і запустив онлайн-проект під хештегом #корона_не_тисне. Це були невеликі відео, в яких актори ділилися тим, як вдається врятуватися від туги під час карантину. Ці відео в загалом зібрали 5 000 000 переглядів! Такий інтерес до закулісного життя став справжнім прецедентом.
Знімаючись в ТВ-проектах, ви відчуваєте велику різницю між ТВ і театром?
Складне питання, оскільки це абсолютно різні процеси, що вимагають різного підходу – як внутрішньо, так і зовні. Але через те, що я народився і виріс в театрі, звичайно ж, він мені ближче. Це свого роду місце сили, де ми, актори, «заряджаємося» в творчому плані.
Одна з головних відмінностей в тому, що в театрі ти отримуєш моментальний фідбек від глядача. При зйомках же ти не знаєш, що з цього вийде, і як це в подальшому сприймуть глядачі. Залишається лише робити свою роботу якнайкраще і чекати...
Театральний бекграунд допомагає чи заважає акторові, який знімається у фільмах або серіалах?
Особисто я вважаю, що театр тримає актора в тонусі. За рахунок цього легше включатися на знімальному майданчику. Але це достатньо тонкий момент, і у кожного своя кухня. В цілому, кому як. Дивлячись який бекграунд, і в якому проекті актор бере участь. Тут багато що залежить від психофізичної гнучкості актора, уміння розуміти, що потрібно від тебе тут і зараз.
Чим сьогодні можна зацікавити українського театрального глядача?
Зараз можна зацікавити тільки чесністю, відкритістю та любов'ю до своєї справи. Якщо глядачі бачитимуть «гарячі» очі, азарт – навряд чи хтось із них зможе залишитися байдужим. І як я вже говорив раніше, чіпляти повинні теми, які ми піднімаємо, про які не боїмося говорити вголос, в очі. Необхідно бути актуальними в сучасному театрі.
Яким ви бачите майбутнє українського театру в найближчі кілька років?
Упевнений, що все буде добре. Зараз український театр переживає якийсь перехідний період, люди потроху відходять від умовної «Наталки Полтавки» і все більше хочуть живого діалогу. Приходить новий глядач, багато хто з них ще не зіпсований поганим театральним досвідом, коли в школі, наприклад, тебе насильно затягують на якісь сумнівні постановки тридцятирічної давності. Наша основна задача – закохати їх у театр і зробити так, щоб вони залишилися з нами. Театр буде жити завжди! І які б палиці в колеса не вставляло життя (з сюрпризами в дусі пандемії), і як би уряд не плював на театр – ми завжди були, є і будемо.
Яку театральну роль хочете зіграти в майбутньому?
Мені цікаво грати абсолютно все. Тим більше, зараз ми найчастіше працюємо з сучасним матеріалом. Більшість з цього матеріалу я до моменту роботи ще навіть не зустрічав і, відповідно, не читав. Тому мені складно мріяти про якусь конкретну роль. Знаю лише, що найголовніші, цікаві, великі і улюблені ролі – попереду! Головне – ретельно працювати кожен день і не переставати мріяти. Мріяти і втілювати. Кожен день.
Дивись відео по темі:
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.
