Не бачилися довго, давно не спілкувалися, випадково перетнулися. Очима один одного побачили. Рефлексії знову почалися.
— А, може, нам випити кави?
— Та що ти? Я ж за чаю!
[Посмішки, награність, маски «не погано».
А серце пульсує в ритмі «сумую»]
Він питає:
— Як життя? Як справи?
Йому відповідаю:
— Як бачиш — супер! Жива.
І далі все так само з посмішкою: робота, развитье, турботи. Але я росту, йду вперед, іноді спотикаюся, б'ю шишки, але знову на ноги встаю, посміхаюся.
— Ну, в загальному, все нормально?
— Відмінно! — киваю.
[А серце пульсує в ритмі «сумую»]
Йому задаю питання:
— А ти сам як?
Він мені відповідає:
— Чудово! Нещодавно купив Кадилак. Кручусь, гроші, бізнес, престиж, літаки. Але, до речі, ще холостяк.
А так враження, вояжі, турботи.
А вночі один-на-один п'ю коньяк...
Ну, так, щоб розслабитися, я не випиваю.
[Але чую виразно в пульсі «сумую]
Запитує:
— Заміж не вийшла?
— Ні, що ти? Не моя поки ніша.
У мене ж хобі, навчання, курси — живопис, спорт, йога, енергоресурси. Зараз не до цього, — все далі граю [хоч серце пульсує в ритмі «сумую»].
І так продовжуємо, з посмішкою граємо, і маски «не погано» з обличчя не зриваємо.
Мости спалені, всі двері закриті, ключі до пониманью один одного зариті.
Кичимся ми уявним щастям, успіхом,
з душі не знімаючи кайданів та обладунків...
Поспішаємо, розбігаємося, сухо прощаючись, як раніше побачитися не обіцяючи.
Зовні тиша, а всередині гучний шепіт, і скажений темп, — не пульс, цілий гуркіт.
Його ми не чуємо, його заглушаем...
А крикнути хочеться слідом «Я СУМУЮ!!!»
30.10.2018
#by_JG
Більше цікавих матеріалів читай на clutch.ua.
