Днями на своїй сторінці в Facebook популярний письменник і блогер Ігор Поночевний підняв важливу тему і спробував поміркувати на тему, Чому в СРСР чоловічий образ в кіно виглядав комічно і завжди справляв враження ганчірки і слабака. Чому на зміну рішучим і відважним героям прийшов анекдотичний-слимак і мокриця Новосільців? Як так вийшло, що в суспільстві сформувалася потреба на подібного персонажа? У приклад Поночевний наводить кілька культових фільмів тих років - "Іронія долі", "Службовий роман", "Москва сльозам не вірить", "Діамантова рука", "Кавказька полонянка" і навіть "17-ть миттєвостей весни" і улюбленого Штірліца.

"Залишаючи осторонь художні якості кінокартини" Іронія долі або з легким паром", хочеться поговорити про принизливих чоловічих образах фільму, які (раптово) виявляються притаманні всій культурній традиції того часу. Чому з усіх фільмів того етапу радянської епохи (60-70-ті) був вимараний позитивний чоловічий персонаж, а замість нього створювався образ ганчірки і слабака? Чому образ радянського чоловіка на екранах в епоху Брежнєва виявлявся саме таким?",- почав свій пост ігор Поночевний.

Далі він наводить приклад героїв Андрія Мягкова з "Іронії долі"і в "Службовому романі", а так само героя Олега Басилашвілі в "Осінньому марафоні", який на думку автора — "приклад заплутався в своїх відносинах персонажа, комічного, безініціативного радянського інтелігента".

"Візьмемо героя "Москва сльозам не вірить" Гошу. Його невідповідність образу головної героїні породила навіть фотожаби: досконале нікчемність прилаштувалося до успішної, ініціативної жінки, і всім її влаштувало-річ абсолютно неймовірна! Таким же ми бачимо героя "качиної полювання" Вампілова, екранізованої в "відпустці у вересні", у виконанні Даля.

Анекдотичні, безглузді, невиразні персонажі, герої, які не мають сил протистояти долі і жіночому вибору, формували образ чоловіка, на який тільки й залишалося рівнятися. Навіть позитивні герої комедій виглядають в кінофільмах того часу ганчірками і інфантилами, коли ситуацію рятує тільки щасливий збіг обставин, а не їх воля: Юрій Нікулін в "Діамантовій руці", Олександр Дем'яненко в "Кавказькій полонянці".

Поночевний каже, що в брежнєвську епоху навіть шекспірівський Гамлет у виконанні Смоктуновського отримує болісно-юродиве забарвлення. А в ролі Робін Гуда в" Бережися автомобіля " герой актора виглядає, як рефлексується, заплутався радянський інтелігент.

Про легендарного Штірліца з "17-ти миттєвостей весни" письменник пише:

"Образ, створений актором Тихоновим, виявився настільки неправдоподібним, що породив навіть чутки, ніби автори серіали намагалися езоповою мовою зобразити радянську номенклатуру, а третій рейх в серіалі – це завуальоване Радянське відомство.

Незважаючи на те, що на роль Штрліца вибрали актора, в репертуарі якого, на жаль, було не настільки багато технічних засобів, і талант якого складався, в основному, у володінні приємною зовнішністю, навіть тут не вдалося створити образ рішучого, вольового, зухвалого, безкомпромісного героя. Перед нами був все той же радянський інженер. Інтелігент, не стільки, можливо, болісно рефлексуючий, як інші, але занадто плоский, занадто механічний у своїх вчинках і бажаннях, в результаті чого створював відчуття підробки, не характерного епохи типажу».

Як так вийшло, що в суспільстві сформувалася потреба на подібного персонажа? Тут є два пояснення:

"Ймовірно, в епоху культу Брежнєва, що виживає з розуму, виникла необхідність навмисно принижувати героїв. Щоб впав в маразм альфа-самець на їх тлі не виглядав таким вже безглуздим і комічним...

Друге пояснення, мабуть, лежить в площині гуманістичної традиції культури, в руслі якої треба було збити жахливе напруження попереднього пекла сталінських репресій, жорстокої війни і нестерпного життя на межі.

У цьому сенсі в культурному бекграунді формувався образ м'якого, домашнього, пластичного неагресивного чоловіка, який поки ще не ставить мети розуміти жінку, але вже робить перші кроки до цього".

Тому, за словами автора, в кіно свідомо формували образ, відмінний від образу мачо, самця, який раніше виконував функцію солдата, агресора, ґвалтівника, що ламає світ під себе, бере за своїм бажанням.

"Суспільство втомилося від насильства. Але на зміну колишньому герою прийшов такий, який крім жалості і глузування, на жаль, нічого більше не викликав...", - пише Ігор Поночевний.

А що ти скажеш з цього приводу?

Джерело: Facebook Ігоря Поночевного

Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua

Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн і Клатч Старс.

Ще редакція Сlutch радить прочитати:

Топ-5 перекусів: корисна ситість під рукою