Днями президент Володимир Зеленський оголосив, що у зв'язку з коронавірусом скасовані всі міжнародні регулярні пасажирські рейси з 17 березня до, як мінімум, 3 квітня 2020 року. Українцям дали 48 годин, щоб дістатися додому.
Так, журналіст Clutch зв'язався з українцем Антоном Чигринцем, якому вдалося перетнути кордон і повернутися додому вчасно. Читай далі його історію.
"Почнемо з того, що у мене був літак з Катовіце до Львова на понеділок, 16 березня, на 6:20, а 14 числа, в суботу, ближче до 5-6 вечора, я вже отримав повідомлення про скасування рейсу.
У зв'язку з цим я практично відразу прийняв рішення добиратися наземним транспортом, але, припустимо, той самий Блаблакар не відгукувався на мої спроби навіть ввести початковий і кінцевий пункти подорожі через телефон; спробував з ноутбука знайомого - не видало жодної поїздки на авто, тільки на автобусах, але я вже тоді відчував, що брати квиток на автобус не зовсім надійно, в моєму розумінні.
Тому я вирішив добиратися для початку поїздом з Кракова до Перемишля, а звідти вже, якщо не поїздом (бо квитків на Intercity до Києва або хоча б Львова вже не було, зрозуміло), то автобусом і/або машиною до Медики, де перебуває єдиний піший перехід на кордоні між Україною і Польщею. Тим більше, що перед тим, як їхати, була інформація, що людина/люди змогли перейти кордон в цьому пункті пропуску, принаймні, ще в районі опівночі з 14 на 15 березня. Але: вже поки я їхав в цьому самому поїзді, випадково познайомився з хлопцем з України, який подорожував зі своєю подругою, і він сказав, що, за останньою офіційною інформацією, той пункт пропуску (Медики-Шегині) закритий на всі варіанти перетину, втім як і багато інші.
Варто відзначити, що у мене не було ні польської SIM-карти, ні, відповідно, інтернету або якого-небудь іншого зв'язку і можливості доступу до інформації, крім хіба безпосередньої комунікації з людьми у поїзді.
Дружина самого красивого турецького актора Бурака Озчивита змінила зовнішність після пологів
У той же час наш поїзд став на якийсь із станцій і вже тривалий час не продовжував рух. Хвилин через 20 під'їхав інший поїзд на сусідню колію, в який ще хвилин через п'ять почали пересідати люди з нашого поїзда, хоча жодного оголошення та/або пояснення з цього приводу я не чув.
Все-таки, пересівши в той потяг, я вирішив сісти ближче до тих людей, яких я бачив раніше, тим більше, що вони якраз активно обговорювали ситуацію, і видно було, що вони постійно моніторять події через інтернет в телефоні. В цей момент до розмови підключився поляк, який почав говорити і наполегливо рекомендувати, щоб ми, в зв'язку з закриттям "Медики-Шегині", сходили з поїзда раніше, а конкретно в Радимно, що за кілька станцій до нашого кінцевого пункту призначення, оскільки звідти ближче добиратися до іншого (найближчого до нас) пункту перетину кордону "Корчова - Краковець".
У підсумку ми, скооперувавшись групою у 6 чоловік (я запропонував об'єднатися, до нас приєдналися ще 3 людини) протягом буквально 5 хвилин (а ми вже під'їжджали до цього містечка) приймаємо рішення так і вчинити...
"Сказала Балану "так": Тіна Кароль опублікувала весільне фото
Ми виходимо в цьому Радимно і йдемо, небагато-немало, але з кілометра 2, як мені здалося. Ми йшли, і добре ще майже всі з рюкзаками і невеликими сумками були, але як раз у цієї дівчини була велика валізкп і два об'ємних пакета, але на будь-яку допомогу (яку я їй неодноразово пропонував), крім свого друга, вона відмовлялася.
Так чи інакше, але ми все-таки доходимо (а варто зазначити, що людей на вулицях практично не було, нічого не працювало, часом проїжджали машини, і поодинокі люди, які нам траплялися по дорозі, як не тільки мені здавалося, дивилися на нас, як на біженців якихось) до центру міста, з якого, зі слів того ж поляка, з поїзда повинні ходити якісь рейсові автобуси до кордону, але, виявляється, що на вихідних там за розкладом повинен бути один рейс, і то ближче до 8 години вечора, тоді як ми там були десь до 3 години дня.
Колишня дружина Остапчука показала те, що він втратив
Знайшли якийсь номер таксі на зупинці, подзвонили, а він сказав нам, що нас, крім того, що дуже багато, але і без якоїсь там спеціальної маски він нас везти не буде (звичайна-то у нас, до речі, була, і ми йому пропонували). Потім ми вже й шукали місцевих, намагалися дізнатися у них, що вони можуть порадити в даній ситуації, але всі вони говорили, що у них нічого такого немає, і нічим допомогти особливо вони теж не можуть.
Після цього одна з жінок подивилася по якійсь своїй карті (офф-лайн), що до цієї межі 16 км, і тому ми усі разом вирішили вийти (назад) на трасу, що веде туди, і рухатися в тому напрямку з надією зловити по дорозі хоч якусь/ісь попутку/и... Що ж, і справді, поки ми йшли, відносно швидко (протягом 20 хвилин десь-то) я побачив таксі і встиг запам'ятати номер, написаний на "шашечках", але поки ми його набирали, він (таксист) вже і так розвернувся і почав їхати в нашому напрямку. Звичайно, всіх нас відразу він не взяв в салон (а як раз в цей момент, звідки не візьмись з'явилася ще одна жінка, з валізою, українка, як і ми, що намагалася дістатися до кордону), але вирішили, що спочатку він відвезе 4 людини, а потім повернеться і забере ще 3, звісно ж не безкоштовно, а, на секундочку, по 150 (!) злотих за рейс (близько 1005 гривень, - прим. ред.), як я дізнався потім, все-таки на 24 км... Страшно уявити, щоб було, якби все це відстань йшли пішки, а ми не виключали і таку можливість!
Сергій Притула знайшов другу роботу
Загалом, до того моменту, як доїхали до кордону, ми встигли побачити мало не кілометрові черги з машин на паралельній дорозі, людей, що ледь не біжать (мабуть, тільки великі сумки та валізи цьому заважали) до кордону, і ще багато чого іншого цікавого... Польські прикордонники нам відразу ж повідомили, що кордон пішки пройти не можна: можна тільки на автобусі або автомобілі. Почали підходити спочатку до приватних авто, але вони всі або були вже заповнені, або просто відмовлялися брати кого-небудь, мотивуючи це тим, що вони їдуть на "розмитнення". На підступах до автобусів вже черги з людей, напрошуються на будь-яких умовах, а ті автобуси, які першими стоять на черзі перед заїздом, вже просто під зав'язку набиті людьми і їх сумками, валізами, речами... Така ж доля чекала мене і нашу групу: з горем навпіл, але нам дивом, можна сказати, вдалося напроситися і впихнутися в автобус, що стоїть десь третім/четвертим в черзі, хоча в тому ж автобусі з нами була жінка, яка говорила, що вона вже з 9 ранку там.
Що ж, простоявши в закритому автобусі десь з півгодини (а анонсований, зі слів людей перед кордоном, час пропуску в середньому по 25-30 хвилин на 2 автобуси), ми все-таки рушили на сам пропускний пункт. Але, як виявилося, так стояти, "тулитися", штовхатися, "вялиться" там, як оселедцям чи шпротам якимсь, нам довелося ще близько 4-5 годин: близько 2 годин - на польському кордоні, 2-3 години - на українському. Звичайно, нас час від часу, "випускали" на вулицю, виходили свіжим повітрям подихати, але потрібно враховувати, що після заходу сонця це саме повітря стало настільки "свіжим", що аж було холодно вже: в буквальному сенсі на вулиці до вечора/ночі температура опустилася нижче 0 градусів Цельсія! І ось така абсурдність: на вулиці холодно, а в автобусі душно і, м'яко кажучи, не комфортно. Плюс важливо ще розуміти, що багато людей, в тому числі і я, вже кілька годин (по 7..8..9 і більше) як нічого не їли і навіть не пили деякі, а не у всіх і є, та і не до цього було якось, чесно кажучи! І я вже мовчу за гігієнічні потреби і нюанси, задовольнтити які можливість з'явилася лише під кінець проходження української частини кордону, і це через години очікування!!!
Загалом це було жахливо: жахливо складно, важко, болісно і неприємно! І це ще дійсно можна вважати нам пощастило, відносно. Все відносно. Щодо тих людей, які ще залишилися там чекати, і які ще тільки під'їжджали до кордону, і ще, можливо і майже напевно, будуть їхати на кордон і пробувати перетинути його... Мені справді страшно за них, за своїх співгромадян, та і взагалі людей, що опинилися зараз у такій чи подібній ситуації. Тим більше, що по ночах зараз холодно, мороз у прямому сенсі слова, а з 00:00 17 березня не можна перетинати кордон навіть вже на тих самих автобусах! Що робити людям в такій ситуації, не уявляю!?! Та й ніхто напевне не знає і не уявляє, адже ніколи такого раніше не було і, дай бог, не буде. Хотілося б вірити в краще... Та я й вірю, і закликаю вірити інших, закликаю всіх об'єднуватися, щоб бути згуртованими і сильними!
Що ж стосується мене і молодих людей, то нас висадили на заправці, практично відразу за кордоном, де нам ще довелося шукати попутку до Львова (80 км за 250 грн з людини), потім нагальна купівля квитка на найближчий поїзд до Києва буквально за 5 хвилин до відправлення, але це, як говориться, вже зовсім інша історія...".
Нагадаємо, раніше украинцев, які відпочивають у Єгипті, закрили на карантин через коронавіруса.
Дивись відео Зеленського про коронавирусе в Україні:
Більше цікавих матеріалів можна прочитати на clutch.ua.
Підписуйтесь на наш youtube-канал Клатч Онлайн
