Сумітер Танігуті народився в 1929 році. У 1945 році, в розпал Другої світової війни, 16-річний хлопець влаштувався працювати листоношою в одне з відділень пошти м. Нагасакі.
У роковий день він, як завжди, розвозив пошту на своєму велосипеді. Він уже чув, що кілька днів тому в Хіросімі сталося щось жахливе.
Однак другого удару по Нагасакі ніхто не очікував – американські військові не озвучували своїх намірів. Більше того, із самого початку США планували вдарити другою атомною бомбою по місту Кокура, яке було важливим центром важкої промисловості країни.
Однак усі плани "зіпсувала" погода. Через сильну хмарність скидання бомби на Кокуру було неможливе, тому вирішено було слідувати другому плану - бомбити Нагасакі.
Атомна плутонієва бомба «Fat Man» вибухнула за 1800 метрів від Сумітеру.
Вибуховою хвилею хлопця скинуло з велосипеда.
"У 1945 році мені було 16 років. 9 серпня я розвозив на велосипеді пошту і знаходився приблизно за 1,8 кілометра від епіцентру бомбардування. У момент вибуху я побачив спалах, і вибуховою хвилею мене скинуло з велосипеда. Спека випалювала все на своєму шляху. Спочатку в мене склалося враження, що бомба вибухнула поряд зі мною. Земля під ногами тремтіла, начебто стався сильний землетрус. Після того, як я прийшов до тями, я подивився на свої руки —з них у буквальному сенсі звисала шкіра. момент я навіть не відчував болю", - згадував Сумітер Танігуті.
Пізніше стало відомо, що шкіра на його спині була буквально випалена разом із нервовими закінченнями. Саме тому він і не відчував болю.
Хлопець зумів дістатися заводу, що виробляє боєприпаси, який знаходився в підземному тунелі. Обпаленому Сумітеру надали першу допомогу та допомогли евакуюватись.
«Мені допомогли інші люди, – розповідав він. — Вони донесли мене до вершини пагорба, де поклали під дерево. Після цього я на якийсь час заснув. Прокинувся я від кулеметних черг американських літаків. Від пожеж було світло, як удень, тому льотчики могли легко стежити за переміщеннями людей. Під деревом я пролежав три дні. За цей час усі, хто знаходилися поряд зі мною, померли. Я сам думав, що помру, не міг навіть покликати на допомогу. Але мені пощастило — третього дня прийшли люди і врятували мене. З опіків на моїй спині сочилася кров, біль швидко наростав. У такому стані мене відправили до лікарні», – згадував Танігуті.
Лише в 1949 році японця, який вижив після атомного удару, виписали з лікарні, хоча лікування тривало аж до 1960 року. Він переніс десять операцій.
«У перші роки після бомбардування я не міг навіть поворухнутися. Біль був нестерпним. Я часто кричав: „Убийте мене!“. Лікарі робили все, щоб я міг жити. Я пам'ятаю, як вони щодня повторювали, що живий. За час лікування я пізнав на собі все, на що здатна радіація, всі жахливі наслідки її дії», — згадував чоловік.
Своє подальше життя Танігуті присвятив боротьбі з ядерною зброєю.
У 2017 році, у віці 88 років, Сумітеру помер.
