Сьогодні, 19 березня, на своїй сторінці в соціальній мережі заступник голови фракції "Слуги народу" Євгенія Кравчук , що Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики підтримав для номінації на присудження Нобелівської премії з літератури у 2022 році кандидатуру геніальної української поетеси Ліни Костенко.
Ліна Костенко є однією з найвідоміших українок сучасності. Безумовний класик, чиї твори давно увійшли в навчальні програми, стали піснями і символами.
Вона ніколи не йшла на компроміс з владою і не боялася говорити правду все своє життя.
Багато хто вважає Ліну Василівну совістю українського народу. Поетеса брала активну участь в десидентському русі і завжди говорила "ні" підлості, брехні і зраді. За принципову позицію письменниця розплатилася тим, що майже десять років не могла друкувати власні твори.
За цей час Ліна Костенко написала свої найкращі твори - "Берестечко", "Маруся Чурай" та вірші, які згодом увійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 2005 році поетеса публічно відмовилася від звання Героя України, сказавши, що "політичної біжутерії не носить".
Сьогодні Ліна Костенко відзначає 91-й день народження. Пропонуємо згадати найвідоміші вірші геніальної українки:
Життя іде і все без коректур
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
І все на світі треба пережити
І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено,
Хай буде вік прожито, як належить,
На жаль, від нас нічого не залежить…
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак як є. А може бути й гірше,
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
Не будь рабом і смійся як Рабле!
Тож веселімось, людоньки, на людях,
Хай меле млин свою одвічну дерть.
Застряло серце, мов осколок в грудях,
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено,
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас іще залежить, –
Принаймні вік прожити як належить.
Страшні слова, коли вони мовчать
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність.
