Щоб розповісти більше про цю проблему і допомогти хоча б одній дитині знайти будинок, Clutch запустив проект Намистинки. Назву ми обрали не просто так: намистинки – це самотні діти, які з тих чи інших причин не можуть знайти своє намисто – сім'ю.
Ми почали знайомство з дитячого будинку Чебурашка в смт Рокитне Київської області. Будемо чесні – поки добиралися до місця призначення, уява малювала страшні картини, але побачене нас приємно здивувало. Ми приїхали в затишний теплий будинок з фотографіями і дитячими малюнками на стінах, з хорошим ремонтом (завдяки спонсорам). Здавалося, там просто живе кілька багатодітних сімей, тільки чомусь не видно ні одного батька.
Всього в дитбудинку 25 дітей різного віку – від 3 до 17 років. Незважаючи на жорстокість, зрада, байдужість, з якими їм довелося зіткнутися в житті, діти світяться оптимізмом і жагою до життя.
Тільки от погляди занадто дорослі і пронизливі.
Що здивувало нас найбільше, діти продовжують щиро любити своїх батьків, незважаючи на те, що більшість з них – безнадійні алкоголіки. У житті хлопців були побої, образи, недолік турботи, уваги – та що там, елементарно, їжі. Але вони впевнені, що їхні батьки найкращі, що вони обов'язково прийдуть до них, заберуть додому і будуть разом жити довго і щасливо. Чи варто говорити, як примарні сподівання?
Яскравий приклад тому – 11-річний Максим, який з порога заявив, що не хоче, щоб його усиновлювали. Хлопчика хотіли взяти в сім'ю, але, пробувши в будинку потенційних батьків один день, він сказав, що хоче повернутися в дитячий будинок. Видно, що дитині не вистачає ласки і тепла, але прийняти їх від сторонніх людей він поки не готовий. Для цього йому потрібно опрацювати всі страхи і проблеми з психологом, але от з професійною психологічною допомогою в нашій країні біда не тільки в дитячих будинках.
Однак таке рішення — залишитися в дитячому будинку — може здаватися гарним тільки на цьому етапі. Адже коли Максиму виповниться 18 років, з дитбудинку він, найімовірніше, повернеться до батьків, які страждають від алкоголізму. В такому випадку надії на світле майбутнє у хлопчика практично немає, зате значно підвищуються шанси, що дитина теж стане залежним від алкоголю.
Тих же, хто готовий отримати підтримку, увагу і любов тут і зараз, набагато більше. Особливо це стосується малюків. І хоча видно, що вихователі люблять дітей і піклуються про них, батьківську любов це не замінить. Та й неможливо «розпорошитися» на 25 дітей, щоб ніхто не відчував себе обділеним.
Найчастіше не вистачає уваги 15-17-річним підліткам. Їх вже вважають досить дорослими, тому найчастіше залишають без ласки вихователів. Мало хто замислюється, що вони переходять на наступний етап свого життя, і їм дуже важлива підтримка і допомога. Тим більше пристосованість дітей з дитбудинку до реального світу наближається до нулю.
Трохи цифр і статистики
- 106 00 дітей виховуються в інтернатних закладах України (дані за 2018 рік).З них тільки 8 174 — сироти.
- Для порівняння, в Росії в інтернатних установах близько 300 тисяч, а кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування — 47 500. У США з населенням в 300 мільйонів 400 тисяч дітей без батьків. У Великобританії з населенням 63 мільйони 68 тисяч дітей перебуває під опікою. (за 2014 рік).
- У Чехії, за статистикою за 2012 рік, в інтернатних установах жило 11 тисяч дітей (і це один з найвищих показників в ЄС).
- У всьому світі, за даними ЮНІСЕФ, на 1 червня 2017 року близько 2,7 мільйона дітей живуть у дитячих будинках. У Центральній та Східній Європі цей показник в п'ять разів вище середнього.
Які висновки ми зробили після поїздки:
Гроші, які виділяє держава, не завжди використовують за призначенням
Хоча держава виділяє чимало грошей для утримання закладів інтернатного типу, далеко не завжди вони доходять до дітей. Тому головна надія дітей – спонсори та волонтери.
Саме вони роблять все, щоб дитячий будинок нагадував затишне гніздечко і щоб у вихованців були всі необхідні предмети для комфортного життя. Але навіть для них не створені нормальні умови – потрапити в дитбудинок без купи папірців, дозволів і письмовій тяганини дуже непросто, у чому ми переконалися на власному прикладі.
Дитям у сиротинцях дуже складно адаптуватися в соціумі
Не всі вихованці дитячих будинків стають повноцінними членами суспільства. Дуже багато хто перетворюються в алкоголіків, наркоманів, безпритульних, злочинців або проституциированных жінок. Деякі закінчують життя самогубством.
І в цих питаннях товариство лицемірно: коли справа стосується, наприклад, абортів, більшість одразу ж виступають проти – мовляв, краще народити і здати у дитячий будинок. Але мало кого турбує, що українці в більшості своїй не хочуть всиновлювати і удочеряти дітей, що в дитячих будинках і так занадто багато вихованців, що допомагати самотнім дітям адаптуватися в суспільстві теж ніхто не збирається. Адже просто так позбавитися від стигми «вихованця дитбудинку» не вийде. Суспільство поки не воспринимет нормально людей, які росли в інтернатах, і ці забобони дуже псують життя колишнім вихованцям таких закладів.
Адже вони теж хочуть комфортно почуватися в соціумі, нормально жити. І ніхто, крім нас, нормально забезпечених, психологічно стабільних і свідомих людей, не може їм допомогти.
Більшість вихованців – діти не померлих батьків, а цілком собі живих алкоголіків і наркоманів
Це говорить про те, що проблема покинутих дітей не первісна, а похідна від інших проблем соціуму – алкоголізму і наркоманії. Особливо гостро це стосується людей в селах, які живуть за межею бідності. Тому, щоб виправити цю проблему, потрібно глобально змінювати систему і рівень життя.
Але це не означає, що потрібно просто сидіти склавши руки і чекати, коли хтось за помахом чарівної палички змінить суспільство. Суспільство – це ми. Потрібно міняти себе, своїх близьких, оточення. Потрібно бути більш розуміючими, эмпатичными і добрими, особливо, коли це стосується покинутих дітей.
Безумовно, не потрібно брати дитину з дитячого будинку, якщо ти до цього не готова, немає можливості або просто бажання. Але можна просто приїхати до дітей, влаштувати майстер-клас або міні-лекцію, поспілкуватися, пограти або передати гроші, іграшки, книжки чи одяг. Давай не будемо перекладати відповідальність на уряд, багатіїв або зірок, а самі побудуємо здорове, вільне і толерантне суспільство, де кожен зможе комфортно жити, будувати своє майбутнє і радіти новому дню.
Нагадаємо, раніше ми публікували інтерв'ю з багатодітної прийомною мамою. Ось що розповіла Олена Яковлєва, яка усиновила трьох дітей: «Видовище було, чесно сказати, не для слабкодухих. Якщо хлопчик ще виглядав нормально, то на дівчинку неможливо було дивитися без сліз. Вона важила 11 з половиною кілограм — і це в 5 років! Як однорічна дитина. У неї не було передньої стінки зубів. Виявилося, що люблячий батько вирівнював їй зуби напилком. Вони всі були чорними, гнилими. І це далеко не повний список болячок.
Так що, коли я побачила Віку, у мене спрацювала жалість. Було ясно, що дівчинку треба терміново лікувати, тому я вирішила взяти обох дітей у сім'ю». Повне інтерв'ю Олени про усиновлення, переселення з Донбасу і благодійності читай по посиланню.
Більше цікавих матеріалів читай на Clutch!
Дякуємо нашим партнерам: Українська мережа за права дитини, Благодійний фонд «Клуб Добродіїв», бренд UMa & UMi, книжковий магазин «Букля». «Букля» пропонує любителям якісної літератури близько 185 тисяч найменувань книг різних жанрів, тематики і форматів. Варто відзначити, що відвідати цей книжковий інтернет-магазин стоїть не тільки
для придбання літератури. Тут також можна придбати цікаві настільні ігри, пазли і конструктори LEGO.
Редакція clutch.ua дякує за трансфер Анастасію Медведєву.
